ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ НАПРЯМКИ ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ

В одній з попередніх публікацій ми аналізували такий вид тренінгу як просвітницький або навчальний. У даній статті ми поговоримо про різновиди психологічних (психотерапевтичних) груп, які спрямовані на особистісне зростання учасників і “в народі” теж часто називаються тренінгами. 

Одним зі способів класифікації такихгруп є розгляд методів групової роботи у рамках основних психологічних і психотерапевтичних підходів сучасності.

Психоаналітичний підхід підкреслює важливість для розуміння генезису та лікування емоційних розладів інтрапсихічних конфліктів, які є результатом динамічної і часто неусвідомленої боротьби суперечливих мотивів всередині особистості.

Екзистенційно-гуманістичний підхід спирається на ідеї екзистенціалізму та феноменології. Гуманістична психотерапія ґрунтується на таких положеннях:

  • Лікування представляє собою зустріч рівних осіб;

  • Покращення у клієнтів настає саме собою, якщо терапевт створює правильні умови допомагає усвідомленості, само прийняттю і вираженню клієнтом своїх почуттів;

  • Найкращий спосіб – створення відносин безумовної підтримки та прийняття;

  • Клієнти повністю відповідають за вибір власного способу думок та поведінки.

Поведінковий підхід розглядає аномалії особистості як вираз виробленої в онтогенезі не адаптивної поведінки, психотерапія пов’язана з необхідністю формування у клієнта оптимальних поведінкових навичок.

Табл. 1

Напрямки групової психотерапії

Напрямок

Об’єкт впливу

Причини психологічних проблем

Основний метод

Основна задача психотерапії та корекції

Психоаналітичний

Конфлікт між Над-Я та Воно

Деструктивна дія механізмів психологічного захисту

Інтерпретація

Усвідомлення клієнтом внутрішньоособистісного конфлікту

Екзистенційно-гуманістичний

Становлення особистості

Блокування внутрішньоособистісних ресурсів

Допомога у самоусвідомленні та особистісному зростанню

Інтеграція адекватного цілісного Я і розширення простору буття

Поведінковий

Поведінка

Неправильне научіння, що призвело до неадаптивної поведінки

Формування навичок

Навчання новим адаптивним способам поведінки

К.Рудестам класифікує групи за двома ознаками: ступенем здійснення керівником провідної ролі у структуруванні та функціонуванні групи і ступінь емоційної стимуляції на противагу раціональному мисленню.

Табл. 2

Класифікація психотерапевтичних та психокорекційних груп за К.Рудестамом

Групи

Центровані на

Керівникові

Учаснику

Раціональні

Т-групи

Т-групи

Афективні

Гештальт-групи

Групи тілесної терапії та корекції

Психодрама

Групи танцювальної терапії та корекції

Групи арт-терапії

Т-групи

Групи зустрічей

Ж.Готфруа пропонує поділяє групову корекцію на інтрапсихічну та поведінкову. Інтрапсихічна корекція та терапія ґрунтується на тому, що психологічні проблеми та деструктивна поведінка людини є наслідком неадекватної інтерпретації нею своїх почуттів, потреб та мотивів. Мета корекції та терапії: допомогти людині зрозуміти причини поганої пристосованості до реальності і дати їй можливість адаптуватися до неї, змінивши себе та свою поведінку. До інтраписхічного напрямку належать групи зустрічей, гештальт-групи, групи транзактного аналізу, психоаналітичні групи, групи арт-терапії.

Поведінкова терапія та корекція намагається замінити неадекватну поведінку особистості іншою, яка б дозволила діяти більш адекватно. До поведінкових груп належать Т-групи, групи умінь, групи тілесної терапії та корекції, групи танцювальної терапії та корекції, психодраматичні групи, НЛП-групи.

Т-групи

Історія розвитку

Ідеї Т-груп започатковані у дослідженнях К.Левіна.

Мета

Навчання діловій та особистісній взаємодії, керівництву людьми та організації спільної діяльності.

Основні задачі Т-груп:

  1. Самовдосконалення особистості.

  2. Навчання навичкам міжособистісної взаємодії.

Основні ідеї:

Предметом інтересу у Т-групах є навички міжособистісних взаємин або процеси, які відбуваються у малих групах. Зміст взаємодії у групі є засобом для розуміння процесу взаємодії. Дослідження групової динаміки дає інформацію про міжособистісні стосунки та стилі поведінки членів групи у реальних умовах.

Особлива увага у групі приділяється безпосереднім переживанням учасників, їх самосвідомості та усвідомленню того, що відбувається навколо (у групі, зокрема). Конкретні цілі Т-групи, спрямованість її діяльності в основному визначаються самими учасниками групи. Особлива роль відводиться співпраці та навчанню співпраці.

Види Т-груп:

    • Групи розвитку комунікативних навичок та умінь (наприклад, підготовка керівників, ділових людей)

    • Групи міжособистісних стосунків (проблеми сімї, шлюбу, взаємин у колективі тощо)

    • Групи сензитивності (групи, орієнтовані на зростання та вдосконалення особистості).

Ознаки Т-груп:

  • Спрямованість на використання психологічних знань у практичному житті

  • Орієнтація на демократичні методи навчання

  • Навчання здатності у процесі навчання встановлювати відносини взаєморозуміння та взаємодопомоги

  • Формування готовності проникати у проблему іншого члена групи.

Основні етапи роботи групи:

  1. Представлення кожним учасником себе у певному виді діяльності – „Який – Я?”

  2. Отримання реакції від інших людей на власні висловлювання: „Який ти”, „Яким ми тебе бачимо”.

  3. Експериментування, пошук кожним з учасників нових форм міжособистісної взаємодії з урахуванням думок та реакцій інших людей.

  4. Закріплення та відпрацювання ефективних форм поведінки, які отримали схвалення з боку більшості членів групи.

Групи зустрічей

Історія розвитку

Розвиток груп зустрічей пов’язаний з іменами К.Роджерса, У.Шутца, Р.Прайса, М.Мерфі та ін.

Мета

Усвідомлення та якомога більша реалізація того потенціалу особистісного та інтелектуального розвитку, який закладений у кожному індивіді.

Основні ідеї

За У.Шутцем, зустріч – це спосіб встановлення відносин між людьми, який ґрунтується на відкритості, чесності, впевненості у собі, почутті відповідальності перед самим собою, самоконтролі, увазі до почуттів і зосередженості на принципі „тут і тепер”.

Центральним поняттям концепції У.Шутца є єдність тіла і свідомості. На його думку, психологічний вплив, який ігнорує тілесні відчуття, є неповним.

У групах зустрічей особлива увага приділяється вибору, який учасник робить у даний момент, в відповідальності учасника за наслідки свого вибору.

Керівник групи виступає у якості моделі особистості, здатної до саморозкриття та конфронтації.

Основні ознаки груп зустрічей:

  1. Відкритість і чесність у спілкування.

  2. Усвідомлення самого себе, свого „Я” (психічного та фізичного).

  3. Відповідальність за себе і членів групи.

  4. Увага до почуттів.

  5. Принцип „тут і тепер”.

Правила роботи груп зустрічей

  1. Організовувати відкрите і чесне спілкування.

  2. Приділяти особливу увагу тілесним відчуттям.

  3. Звертати увагу на почуття, а не на думки.

  4. Не апелювати (за можливості) до свого минулого досвіду та логічних міркувань.

Підбір учасників

Протипоказання: невпевненість у собі, низька самооцінка, нереалістичні очікування якогось особливого ефекту від взаємодії, схильність уникати складних, психотравмуючих ситуацій, вразливість.

Вимоги до учасників: достатня толерантність до емоційних навантажень, здатність перенести груповий досвід у звичне середовище.

Основні етапи роботи:

  1. Встановлення міжособистісних контактів.

  2. Встановлення відносин довіри.

  3. Подолання конфліктів, які виникають.

  4. Подолання опору до саморозкриття.

  5. Вираз співчуття, підтримки один одному.

Особливості організації та проведення

Від одноразових зустрічей (марафон) до регулярних протягом тривалого періоду.

Групи умінь

Історія розвитку

Теоретичною основою груп умінь є біхевіористичний напрямок психології.

Мета

Вироблення в учасників необхідних зовнішніх форм поведінки.

Приклади умінь:

  • Подолання станів тривоги, страху, сильної емоційної напруги

  • Уміння, необхідні для професійної діяльності

  • Уміння, необхідні для виконання батьківських функцій

  • Уміння прийняття рішень ведення переговорів, здійснення продажів і т.п.

Основні ідеї

    1. Навчальна модель. Групи умінь є проміжною ланкою між навчальними і корекційними групами, члени групи розглядаються як учні, що бажають розширити репертуар своїх знань, умінь і навичок та краще адаптуватися.

    2. Постановка мети. Робота групи є жорстко структурованою. Керівник ставить перед учасниками конкретну мету і планує кожне завдання.

    3. Вимірювання та оцінка. Задачі групи умінь зазвичай пов’язані з вирішенням двох проблем: „надлишок” чогось (людина багато палить, сильно виражає емоції і т.п.) або „нестача” чогось (впевненості у собі, уміння встановлювати контакт і т.п.). Ці проблеми та пов’язані з ними поведінка й емоційні реакції можуть оцінюватися і вимірюватися у кількісному співвідношенні (за шкалами, у балах, фізіологічних показниках тощо).

Особливості організації та проведення

Основним методом є рольове програвання складних життєвих ситуацій, у яких відпрацьовуються необхідні вміння. Протягом занять складність ситуацій зростає. Використовуються прийоми аутотренінгу, технічні засоби навчання (аудіо-, відеозапис) тощо.

Групи танцювальної терапії та корекції

Історія розвитку

Розвиток груп зустрічей пов’язаний з іменами М.Чейс, В.Райха, К.Юнга, Г.Саллівена.

Мета

Розвиток усвідомлення учасниками власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів та отримання групового досвіду.

Основні ідеї

Основна теоретична установка: рухи відображають риси особистості. Основна задача танцювальної терапії –стимулювання учасників до здійснення спонтанних рухів.

Задачі терапії та корекції:

  1. Поглиблення усвідомлення членами групи власного тіла та можливостей його використання.

  2. Підвищення почуття власної гідності.

  3. Розвиток соціальних навичок.

  4. Допомога членам групи вступити у контакт з їх власними почуттями.

Підбір учасників

Оптимальна кількість учасників: 5-12 чоловік.

Використовується як основний чи допоміжний метод корекцій та терапії у групах дітей та підлітків, у санаторно-курортних умовах, при корекцій сімейних стосунків, для соціально-психологічного та рухового тренінгу осіб з порушеннями слуху та зору або у реабілітаційному періоді (після кардіооперацій, переломів кінцівок тощо).

Основні етапи роботи:

  1. Розминка (кілька хвилин заняття). Включає фізичний (розігрів), психічний (ідентифікація з почуттями) та соціальний (встановлення контактів) аспекти.

  2. Розробка загально групової теми (наприклад, „Зустрічі та розставання”).

  3. Заключна стадія.

Особливості організації та проведення

Заняття можуть бути одноразовими (марафон), щоденними, щотижневими (протягом кількох місяців або років). Тривалість заняття: 40-50 хвилин.

Керівник може виконувати роль партнера по танцях, розпорядника (організатора), каталізатора розвитку учасників групи через рухи.

Застосовуються вправи, які сприяють розслабленню м’язів, правильному диханню, змінам положення тіла у просторі, посиленню самоконтролю.

Музичний супровід може бути традиційним (наприклад, естрадна музика) або власним імпровізованим. Краще використовувати незнайомі учасникам мелодії, помірну голосність звучання та фізіологічноорієнтовані ритми, що сприяють формуванню трасових станів свідомості.

Проведення занять передбачає, окрім традиційного для групової психокорекції, використання спеціального обладнання.

Арт-терапія та корекція

Історія розвитку

Розвиток арт-терапії відбувався у рамках психоаналітичного напрямку, гештальтпсихології та гуманістичної психології.

Основні теоретичні напрямки арт-терапії:

  • Динамічно-орієнтована арт-терапія

  • Гештальт-орієнтована арт-терапія

  • Гуманістично-орієнтована арт-терапія

Мета

Гармонізація розвитку особистості через розвиток здатності до самовираження та самопізнання з допомогою мистецтва.

Основні ідеї

Механізми терапевтичного впливу: мистецтво дозволяє у символічній формі реконструювати психотравмуючу ситуацію та знайти її вирішення на основі творчих здібностей людини.

Основний принцип: схвалення та прийняття всіх продуктів творчої образотворчої діяльності незалежно від їх змісту, форми та якості.

Цілі арт-терапії:

  1. Дати соціально-прийнятний вихід негативним почуттям.

  2. Полегшити процес лікування.

  3. Отримати матеріал для інтерпретації та діагностичних висновків.

  4. Опрацювати думки і почуття, які клієнт звик стримувати.

  5. Налагодити відносини між психологом, клієнтом та іншими учасниками.

  6. Розвинути відчуття внутрішнього контролю.

  7. Сконцентрувати увагу на відчуття та почуттях.

  8. Розвивати художні здібності та підвищити самооцінку.

Форми арт-терапії:

    • Пасивна: використання художніх творів інших авторів (розгляд картин, прослуховування музики тощо).

    • Активна: самостійне створення клієнтом продуктів творчості.

Найповніше розробленою є арт-терапія у вузькому розумінні, тобто малюнкова.

Підбір учасників

Рекомендована для дітей з 6 років, підлітків, юнаків, дорослих, осіб похилого віку.

Показання: труднощі емоційного розвитку, актуальний стрес, депресія, зниження емоційного тонусу, лабільність, імпульсивність емоційних реакцій, емоційна депривація, почуття самотності, наявність конфлікту у міжособистісних стосунках, підвищена тривожність, страхи, негативна „Я-концепція” тощо.

Особливості організації та проведення

Використовується як основний і допоміжний метод корекції та терапії.

Види занять:

  • Структуровані (тема та матеріал пропонуються психологом)

  • Неструктуровані (клієнти самостійно обирають тему, матеріал та обладнання).

Проведення занять передбачає, окрім традиційного для групової психокорекції, використання спеціального обладнання для образотворчої діяльності.

Тілесно-орієнтована терапія та корекція

Історія розвитку

Ідеї тілесно-орієнтованої терапія розроблені А.Лоуеном, М.Фельденкрайсом, Ф.Александером, А.Яновим, Ш.Коллером, В.Райхом.

Мета

  • Усвідомлення клієнтом тілесних відчуттів

  • Дослідження того, як потреби, бажання та почуття проявляються у різних тілесних станах

  • Навчання способам виправлення порушень.

Основні ідеї

Основні поняття тілесноорієнтованої терапії і корекції:

  • Енергія. Вільна циркуляція природної життєвої енергії є необхідною умовою психічного та фізичного здоров’я. Членів групи навчають вступати у оптимальні відносини з власним тілом, тобто активізувати спонтанний потік енергії, якій поширюється по всьому організму (від поверхні шкіри до глибоких процесів метаболізму).

  • М’язова броня (тобто хронічна м’язова напруга). Почуття та імпульси особистості, що блокуються страхом і не знаходять виходу, видозмінюються або стримуються людиною, а це призводить до тілесної скутості, порушень енергетичних процесів та змін особистості.

  • Грунт під ногами”. Людина, яка відчуває свій контакт з гуртом (реальністю), може витримати більші навантаження та сильніші почуття.

Тобто, різні тілесні розлади можна розглядати як результат порушення у психіці та незбалансованості всього організму. Враження, які переживає людина, впливають на її рухи, дихання, м’язову напругу, загальне самопочуття. Свій тілесний вияв мають і захисні психологічні механізми.

У групах вирішуються проблеми м’язової напруги, скутості, психічної резистентності. Клієнтів навчають використовувати свої внутрішні ресурси, креативність; підвищується їх активність, спонтанність та внутрішня свобода.

Підбір учасників

Протипоказання: патологічна потреба у фізичних контактах та спричиненні болю іншим людям.

Основні етапи роботи:

    1. Ритмічна частина.

    2. Загальна частина.

    3. Частина з комунікативним аспектом.

    4. Танцювальна частина.

Особливості організації та проведення

Використовується як основний і допоміжний метод корекції та терапії.

Тривалість занять: від 5-10 хвилин до 20-30 і більше.

Проведення занять передбачає, окрім традиційного для групової психокорекції, використання спеціального обладнання (спортивний одяг учасників, матраци, музичне обладнання тощо).

Основні методичні прийоми:

  • Дихальні вправи (затримка дихання, розслаблене, повне дихання), які сприяють розрядці стриманих почуттів.

  • Напружені пози та оцінка фізичного стану (демонстрація тіла перед дзеркалом, опис тіла один одного, визначення зон м’язової напруги.

  • Рухові вправи.

  • Фізичні контакти (м’язів масаж та схожі дії) використовуються для розслаблення м’язів, заспокоєння та підтримки клієнта.

Гештальт-групи

Історія розвитку

Метод гештальт-корекції був створений Ф.Перлсом під впливом ідей гештальтпсихології, екзистенціоналізму та психоаналізу В.Райха.

Мета

Інтеграція окремих частин особистості, розкриття клієнтом своєї справжньої індивідуальності.

Основні ідеї

Ф.Перлс переніс закономірності, встановлені гештальтпсихологією у сфері сприймання, на область мотивації людської поведінки.

На його думку, функціонування мотиваційної сфери здійснюється за принципом саморегуляції організму. Для збереження рівноваги між людиною і оточуючим світом необхідно прислухатись до потреб організму і не заважати їх реалізації, бути самим собою. Ф.Перлс описав п’ять механізмів порушення саморегуляції організму, використовуючи які, людина відмовляється від власного „Я”. В результаті цього особистість виявляються розділеною на окремі частини (наприклад, чоловіче і жіноче, активна і пасивна тощо).

Основні принципи гештальт-корекції та терапії:

  1. Принцип „тут і тепер”.

  2. Принцип „я-ти” (безпосередність спілкування, адресування конкретних повідомлень конкретним особам і т.п.)

  3. Принцип субєктивації висловлювань (наприклад, не „щось давить у грудях”, а „я давлю себе”).

  4. Континуум свідомості (безпосередність переживань, відмова від вербалізації та інтерпретації).

Підбір учасників

Показання: рекомендовано для занадто нормативних, соціально скутих, стриманих, тривожних осіб; для людей з психосоматичними розладами, подружніх пар, клієнтів, які мають проблеми у спілкуванні з авторитетними особами; людей з широким колом внутрішньоособистісних конфліктів.

Особливості організації та проведення

Відмінність гештальт-груп полягає у тому, що керівник одномоментно працює не з усіма учасниками групи, а один на один з кимсь з її членів, який добровільно зголосився стати на певний час головною дієвою особою, тобто сісти на так званий „гарячий стілець”. Інші члени групи спостерігають за процесом взаємодії, ідентифікуючи себе з героєм, отримують можливість краще зрозуміти себе та усвідомити власні проблеми.

Види роботи у гешталь-групах:

  • Драматизація (моновистава на теми ситуацій з минулого, актуальної ситуації, установок, бажань і т.п.).

  • Спрямована поведінка (перебільшена, протилежна звичайній, складна тощо).

  • Робота з фантазією.

  • Робота зі сновидіннями.

  • Домашня робота.

Психодрама

Історія розвитку

Ідею психодрами запропонував і розробив Я.Морено.

Мета

Діагностика і корекція неадекватних станів та емоційних реакцій, їх усунення, відпрацювання соціальної перцепції, поглиблення самопізнання.

Основні ідеї

Психодрама – це метод групової роботи, що представляє собою рольову гру, у ході якої використовується драматична імпровізація як засіб вивчення внутрішнього світу учасників групи та створюються умови для спонтанного виразу почуттів, пов’язаних з найважливішими для клієнта проблемами.

Необхідною умовою проведення є доброзичливість групи, спонтанність поведінки, імпровізація. Особлива увага приділяється катарсичному ефекту, який виникає при відреагуванні внутрішніх конфліктів.

Підбір учасників

Оптимальна кількість учасників: 6-9 осіб. Рекомендовано для корекції емоційних розладів, у роботі з психосоматично хворими, з дітьми та підлітками, у сімейній психокорекції та терапії.

Основні етапи роботи (на занятті):

  1. Розігрів та розминка

  2. Власне драматична дія

  3. Обговорення (надання зворотного зв’язку та емоційний обмін).

Класична процедура психодрами включає 5 основних елементів:

  1. Протагоністклієнт, головний виконавець, який представляє свої проблеми.

  2. Режисер (постановник, аналітик і терапевт), який допомагає клієнту досліджувати свої проблеми.

  3. Допоміжні „Я” – котренер (котерапевт) та клієнти, які виконують допоміжні ролі, можуть втілювати значимих для протагоніста осіб або частини його власного „Я”. Функції допоміжних „Я”:

    1. Зіграти роль, що необхідна протагоністу для реалізації задуму.

    2. Допомогти зрозуміти, як протагоніст сприймає взаємини з іншими персонажами.

    3. Зробити зрозумілими неусвідомлювані протагоністом відносини і ставлення.

    4. Спрямувати протагоніста у вирішенні проблем та конфліктів.

    5. Допомогти протагоністу перейти від драматичної дії до реального життя.

  4. Глядачі – інші члени групи, які не беруть безпосередньої участі у психодраматичному дійстві, але обговорюють розіграну ситуацію не лише відносно учасників, але й відносно себе.

  5. Сцена – місце, де розгортається психодраматична дія.

Особливості організації та проведення

Найбільш успішно використовується у комплексі з іншими методами групової роботи (дискусії, психогімнастика тощо).

Середня тривалість заняття: 50 хвилин (від 15-20 хвилин до 4 годин).

Література

  1. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство «Ось-89», 2001. – С.45-69.

  2. Карвасарский Б.Д. (общая редакция) Психотерапевтическая энциклопедия – Спб.: Питер Ком, 1998. – С. 34-36, 78-82, 119-121, 353-354, 404-406, 593-595, 637-642, 647-650.

  3. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2004. – С. 160-168, 186-190, 224-266, 334-424.

  4. Рудестам К. Групповая психотерапия СПб.: Питер Ком, 1998.– С. 54-357.

Поделиться в соц. сетях

googlebuzz ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ НАПРЯМКИ  ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ
googleplus ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ НАПРЯМКИ  ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ
livejournal ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ НАПРЯМКИ  ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ
mailru ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ НАПРЯМКИ  ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ
odnoklassniki ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ НАПРЯМКИ  ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ
yandex ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ НАПРЯМКИ  ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ
Запись опубликована в рубрике Новости. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>