ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТАСУ ПСИХОТЕРАПЕВТА

На даний час в Україні статус психотерапії як самостійної професії та наукової галузі знань перебуває на етапі становлення. На основі розробленої нами в рамках дисертаційного дослідження психологічної моделі становлення соціального статусу особистості, проаналізуємо соціальний статус психотерапевта в Україні.

Соціальний статус є інтегральним показником положення соціальної групи та її представників у суспільстві, в системі соціальної стратифікації та суспільних відносин, яке характеризує систему прав, привілеїв і обов’язків, котрі має його носій (Б.Г. Ананьєв, М.Й. Боришевський, Р. Лінтон, В.І. Карасик, Р.Л. Кричевський, Н.І. Сарджвеладзе, Т. Шибутані, О.В. Харченко ін.). Cоціальний статус свідчить про авторитет та престиж особистості. Т.Шибутані вказує, що соціальний статус, яким би він не був низьким, важливий, тому що без нього людина не має прав по відношенню до інших. Володіння статусом дозволяє їй очікувати і вимагати певного ставлення з боку інших людей [4].

Соціальний статус психотерапевта належить до професійних статусів, що набуваються людиною на основі свідомого вибору та докладання особистих зусиль. Як зазначає О.В. Харченко, сутнісними ознаками соціального статусу в контексті взаємодії особи і суспільства є: єдність об’єктивного й суб’єктивного; детермінація цим феноменом соціальних переміщень та соціальної мобільності; поєднання індивіда із соціальною структурою та його органічна поєднаність з характеристиками соціальних груп та колективів [3]. На думку Н.І. Сарджвеладзе, опис природи соціального статусу спирається на послідовне виділення полярно-протилежних ознак. Перш за все необхідно з’ясувати, які соціально-типові статусно-рольові ознаки певного соціального статусу задані особі, а потім, що і як оволодівається і „створюється” людиною в плані своєї статусної належності. В процесі подальшої конкретизації з’ясовується, у контексті яких типів відносин – формальних чи неформальних – можна говорити про „заданість” і „створюваність” певного соціального статусу. Ще більш конкретно і повно статусно-рольові особливості даної особи як носія певного соціального статусу виступають, якщо врахувати, в рамках яких за величиною (великих чи малих соціальних) груп функціонує дана людина як носій статусних функцій [2]. В.І. Карасик зазначає, що соціальний статус людини розкривається у рольових, дистанційних та нормативних характеристиках поведінки, які зумовлені соціально-економічними та культурно-етичними факторами суспільного життя і відображаються у стратегіях і засобах невербального і вербального спілкування [1].

Свій динамічний прояв соціальний статус має у феномені соціальної ролі, яка розглядається як спосіб поведінки особистості, зумовлений її статусним положенням (І.С. Кон, Д.О. Леонтьєв, Р. Лінтон, Р.К. Мертон, Дж. Мід, Т. Парсонс, А.Р. Радкліф-Браун ін.). Конструктивними елементами соціальної ролі є: опис (того типу поведінки, який вимагається від особи у даній ролі); припис (вимоги у зв’язку з подібною поведінкою); оцінка (випадків виконання чи невиконання приписаної ролі); санкція (сприятливі або несприятливі соціальні наслідки дії в рамках вимог соціальної ролі) (А.М.Яковлєв). Виконання особистістю відповідної соціальної ролі характеризується обсягом та якістю реалізації обов’язків та прав, передбачених статусним положенням (Ю.П. Платонов).

Узагальнюючи різні підходи до феномену соціального статусу виділимо основні характеристики, за якими можна дати аналіз окремого соціального статусу особистості, зокрема і статусу психотерапевта:

  • ступінь авторитетності та престижності статусного положення, його місце у системі соціальної стратифікації певного суспільства у конкретний історичний час;

  • обсяг і зміст прав, привілеїв та обов’язків носіїв статусу;

  • міра заданості-створюваності, формальності-неформальності статусно-рольових функцій;

  • специфіка соціальних груп, у контексті яких конструюється соціальний статус;

  • особливості індикації соціального статусу (одяг, житло, манери, способи проводження часу носіїв статусу тощо);

  • оцінка соціального статусу (демонстрація поваги/неповаги, дотримання/недотримання ввічливості) та соціальні санкції у міжособистісній взаємодії.

В той час як вже дев’ять країн Європейського союзу визнали психотерапію окремою незалежною професією, наразі в Україні нормативно закріплене право займатися психотерапевтичною діяльністю надано лише лікарям-психотерапевтам, які пройшли спеціальну медичну підготовку. В теоретико-методологічному плані психотерапія лише вирішує задачу вироблення власних загальних (відмінних від психіатричних та психологічних) критеріїв і методів психотерапевтичної діагностики, способів оцінки ефективності психотерапевтичних впливів. В учасників і випускників освітніх психотерапевтичних проектів Української спілки психотерапевтів та інших громадських організацій (за стандартами Европейської асоціації психотерапії) виникають труднощі у процесі ідентифікації та позиціонування себе як фахівця на ринку послуг. Статусні ознаки психотерапевта більшою мірою створюється особистістю (так само як і статус психотерапії створюється психотерапевтичною спільнотою), ніж задаються ззовні з боку суспільства. За своїм змістом соціальний статус психотерапевта є професійним, тому має існувати у контексті великих формальних груп. В той же час внаслідок нелегалізованості в Ураїні “самостворення” особистості як психотерапевта часто відбувається на „сцені” неформальних референтних малих груп (наприклад, колег із регіонального осередку Української спілки психотерапевтів).

Процес становлення соціального статусу особистості залежить від ряду об’єктивних зовнішніх умов, що визначають повноту, адекватність та несуперечливість „заданого” особистості суспільством опису рольової поведінки, вимог до неї, її оцінки та застосованих санкцій, а саме: забезпеченості особистості зовнішніми засобами для реалізації зумовлених статусом прав і обов’язків (соціальних, економічних, правових, ідеологічних та інших умов); складу референтних угруповань особистості через які їй задаються статусні очікування. Внутрішні (власне психологічні) умови становлення соціального статусу особистості передбачають оптимальне співвідношення соціальної позиції та соціальної ідентичності особистості. Соціальна позиція характеризує суб’єктну, дієву характеристику ставлення особистості у системі суспільних відносин (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Б.Ф. Ломов, В.М. Мясищев, Б.Д. Паригін, Д.І. Фельдштейн ін.). Вона включає, з одного боку, когнітивний компонент (систему знань та уявлень особистості про зміст діяльності та коло спілкування, сукупність прав, привілеїв, моральних норм та обов’язків, зумовлених статусним положенням, величину його престижності та авторитетності), а з іншого боку, емоційний компонент (оцінку соціального статусу та ставлення до нього). Важливою умовою становлення соціального статусу особистості є його відображення у системі самосвідомості у формі соціальної ідентичності (В.С.Агеев, Т.С.Баранова, П.Бергер, Т.Лукман, Д.Майерс, А.К.Толмасова, В.О.Ядов ін.), що включає два компоненти: когнітивний (усвідомлення власної належності до спільноти носіїв певного соціального статусу) та емоційний (значимість статусної належності, місце відповідної соціальної ролі в ієрархії соціальних іпостасей особистості).

Як початково зовнішнє явище по відношенню до особистості, соціальний статус заломлюється через систему її внутрішніх умов, інтеріоризується в її структурі (Б.Г. Ананьєв, Б.І. Додонов, В.С. Мерлін, Л.Е. Орбан-Лембрик ін.). Результатом суб’єктивного відображення особистістю власного соціального статусу є зміни у підсистемі свідомості (самосвідомості) особистості, тобто відображення змісту статусу в світогляді, переконаннях, ідеалах, ціннісних орієнтаціях, спрямованості, соціальних потребах, мотивах, інтересах особистості (М.Й. Боришевський, Ю. Москаль, Т.Г. Стефаненко, В.В. Нуркова, В.О. Ядов та ін.).

Не зважаючи на суперечність опису соціального статусу психотерапевта та вимог до нього, що задаються фахівцям з боку офіційних державних структур і недержавних громадських організацій, на наш погляд, українські психотерапевти європейської традиції мають активну соціальну позицію та таку, що формується, соціальну ідентичність.

Список використаних джерел

  1. Карасик В.И. Язык социального статуса / В.И. Карасик. – М.: Ин-т языкознания РАН; Волгогр. гос. пед. ин-т, 1992. – 330.

  2. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой / Н.И. Сарджвеладзе. – Тбилиси: Мецниереба, 1989. – 320 с.

  3. Харченко О.В. Соціальний статус особистості: структура, детермінанти розвитку та форми прояву / Олександр Валерійович Харченко. – Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата філософських наук 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2001. – 17 с.

  4. Шибутани Т. Социальная психология / Т.Шибутани / Пер. с англ. – М.: АСТ; Ростов-на Дону: Феникс, 1999. – 539 с.

 

Москаленко Людмила Семенівна

 

старший викладач кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Поделиться в соц. сетях

googlebuzz ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТАСУ ПСИХОТЕРАПЕВТА
googleplus ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТАСУ ПСИХОТЕРАПЕВТА
livejournal ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТАСУ ПСИХОТЕРАПЕВТА
mailru ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТАСУ ПСИХОТЕРАПЕВТА
odnoklassniki ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТАСУ ПСИХОТЕРАПЕВТА
yandex ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТАСУ ПСИХОТЕРАПЕВТА
Запись опубликована в рубрике Новости. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

*

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>